Щороку, напровесні, українська земля зустрічає шевченківську пісню.
І спадає світанням на тихі поля, і
лине зорею у сонячну мрію. Прийде весна і нам привітно усміхнуться квіти і
трави, і забуяє нове життя, в якому вічною є пам’ять про Шевченка. Сьогодні ми
щирими словами вплетемо у вінок пам’яті стрічку шани великому сину українського
народу.
Звучить пісня « Думи мої»
Інсценізація «Тарасова зоря»
Хлопч. Матусю, а правда, що небо на залізних
стовпах тримається?
Мама
Правда, сину
Жінка сідає на лаву,
хлопець схиляється до неї.
Хлопч. А чому так багато зірок на небі?
Мати
Коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить вона, поки людина не помре, а коли помирає,
свічка гасне і зірочка падає.
Хлопч.
А чому , мамо, одні світять ясно, а інші ледь видно?
Мама
Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь тліє, а світло
доброї та щирої людини далеко видно.
Хлопч. Мамо, я буду добрим, бо хочу, щоб
моя свічка світила ясно.
Мама
Старайся, хлопчику (гладить його
по голівці)
1. І вже 200 років світить Шевченкова зірка, бо своїм
життям він заслужив, у Бога, щоб не падала його зоря, і щовесни скликає Великий
Кобзар на свято усіх шанувальників українського слова.
2. Поет проніс
у серці образ вишневої України, і відкрив його нам, наповнивши любов’ю, а
любити він умів і матір , і жінку, і Україну.
Перехрестя своєї любові проніс крізь усе життя з
тугою в серці.
Звучить пісня « Садок вишневий»
Інсценізація « Сирота без роду»
Оксана Чого плачеш ти? Давай я сльози витру,
Тарасе, ти ж і співати вмієш, і
малюєш гарно. От вивчишся і станеш малярем. Еге ж ?
Тарас Мабуть.
Оксана А я твою
сорочку випрала.(віддає) А покажи свої малюнки
Тарас Ось .
Оксана Та це ж хата наша , яка схожа . Будеш, Тарасе, малярем,
тільки вчись .
Тарас
Та коли ж дяк не хоче вчити , я йому всю роботу зроблю, а він тільки
різками Оксана
Хай йому грець, вертайся додому.
Тарас
А там що? (розводить руками)
Тяжко важко в світі жити сироті без роду.
Нема куди прихилитися, хоч згори та в воду.
Утопився б молоденький, щоб не нудить
світом,
Утопився, тяжко жити і нема де дітись
В того доля ходить полем, колоски
збирає,
А моя десь ,ледащиця, за морем блукає.
Добре тому багатому, його люди знають,
А зі мною зустрінуться, мов недобачають…
1. У знедоленому сирітському серці зародилася велика
любов до України, це найсвітліший і найдраматичніший образ у творчості
Шевченка, найбільший діамант у його поетичній короні.
2. Упродовж усього життя горіла і спопеляла Шевченка єдина гаряча віра
і незрадлива любов до знедоленої України, її народу.
Скрізь , де б не їздив по Україні, бачив нестерпні
муки свого поневоленого люду.
Виходять із
серпами чоловік і жінка
1. Селянин .
Пани-кати…
Латану свитину з каліки знімають, з шкірою
знімають,
Бо нічим обуть княжат недорослих…
2. Селянка
. А он розпинають вдову за
подушне, а сина кують.
Єдиного сина, єдину дитину, єдину надію в військо
оддають.
А онде під тином опухла дитина, голоднеє мре, а
мати пшеницю на панщині жне…
3. Селянин
. Чи Бог бачить із-за хмари наші
сльози, горе?
4. Шевченко
Схаменіться, будьте люди, бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
заковані люди.
Настане суд, заговорять і
Дніпро, і гори
І потече сторіками кров у
синє море.
5. Селянин
Ох, Тарасе, не доведуть тебе до добра твої вірші.
6. Тарас
А що мені
буде?
1. Государ імператор височайше повеліває призначити
Шевченка в окремий Оренбурзький корпус з
правом вислуги під найсуворіший нагляд
із забороною писати і малювати.
2. І знову довга розлука з рідним краєм, тяжка
солдатська служба, болюча туга за рідною Україною, хвороба, а з-під пера
поетового з’являються рядки « Караюсь, мучусь, але не каюсь…»
Виходить Тарас, запалює свічку, дістає з-за халяви
чобота олівець і папір , пише, надиктовуючи «Лічу в неволі дні і ночі».
1. Вдалині від рідного краю знаходив сили жити. За
періоди 1847-1850 роки- Оренбург, Кос-Арал, і 1850-1857 роки- Новопетрівська
фортеця, написав
100 віршів і 7 поем.
2. А душа линула в Україну, йому чулося, як постукала
у вікно вишнева гілочка, і дух вишневий трепетно торкнувся серця, народжуючи
нові рядки і нові відтінки.
Тарас То так я і тепер пишу, папір тільки, чорнило
трачу
І ніби сам перелечу, хоч на годину
на Вкраїну,
На неї гляну, подивлюсь і мов
добро кому зроблю,
Так любо серце одпочине…
О, думи мої, о, славо злая, за
тебе марно в чужому краю
Караюсь, мучусь, але не каюсь
1 Він- син України, він терпів за неї
, за люд її бідний.
Честь душі великій, уклін його
імені!
2 Він- поет, він-Шевченко, є пісня у серці його,
Недоспівана пісня, що ляже у
інші серця,
Що ніколи не згине, ніколи не
дійде кінця.
1 У 24 роки- кріпак, у 47-
академік, а поміж ними 10 років неволі і туги за рідною землею.
Якої ж сили треба, щоб біль перемогти,
Вогонь узяти з неба й на землю
принести
Якої в серці треба любові до
людини,
Щоб так зректися неба…
2 На хвилі історичних припливів і відпливів Тарас Шевченко приходить до
нас, щоб не забули історію, щоб зберегли здобуте предками, щоб мали люблячі
серця.
Два місяці далеко від Вкраїни в землі лежав
похований Тарас
Не встиг купити білої хатини, щоб зігрівала
пращурів всякчас,
Не встиг зійти і на високі кручі, щоб милуватись
обрієм Дніпра,
Грудьми дихнути, як реве ревучий, строфу для кобзи
випустить з пера.
Та вічний біль і думи про Чернечу
ні брат, ні друг забути не змогли,
В травневі дні народ підняв на
плечі, щоб він позбувсь чужинської
землі.
Там спорудили з дальніх сіл
могилу потрісканії руки кріпаків,
Мабуть, Господь послав
незламну силу, щоб пам’ять залишилась для віків.
Багато літ минуло з того
часу, праправнуки вивчають «Заповіт»
У Каневі вклоняється Тарасу
не тільки Україна- цілий світ.
1 Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття
2 І голос твій нам душу окриля
3 Встає в новій красі, забувши лихоліття,
4 Твоя , Тарасе, звільнена земля.
5 У росяні вінки заплетені суцвіття
6 До ніг
тобі, титане, кладемо
7 Ми чуємо тебе, Кобзарю крізь століття
8 Тебе своїм сучасником звемо
Діти кладуть квіти
до портрету Шевченка
Немає коментарів:
Дописати коментар