ОСІННЄ…      ЛІРИКА                                                                                        Листя так міцно тримається гілки ,

Адже там сонце і ніжне тепло,

Ще прилітають погрітися бджілки ,

Ще стрибунця на вершок занесло.

                       Вітре, спинися, не треба зривати,

Дай ще хоч день порадіти життю,

Небу ще кольору жовтого дати,

І павутинку злегка потримати…

Ну а вже потім зірвеш …Полечу!..

                             ...  ... ...

Вже листопад пригнув на землю квіти,

А павутиння щедро намочив,

Уже дощами встиг усіх стомити,

І килимом квітник увесь укрив.

Та ось сьогодні сонце посміхнулось,

Промінчиком пробігло по квітках…

І хризантеми вгору потягнулись,

Заграла ніжність в їхніх пелюстках.

                  ...  ...  ...

Квіти осінні недовго живуть-

Сонце, хоч прагне, але не зігріє,

Дні безкінечні тумани несуть,

Вранці квітник від морозу біліє…

Білі, рожеві- так прагнуть тепла,

Мріють красою усіх здивувати!

Осінь їм дати життя не змогла

То ж почала знов дощами ридати…

***

Яблунька яблучко міцно тримає,

Всі ж бо забрали уже в фартушок,

Ось і сусідка й одного не має,

А в неї рожевеньке гріє бочок.

Хай ще побуде, як згадка про літо,

Хай ще порадує очі усім,

Ще хоч би день з ним на гілці прожити,

А прийдуть морози – не до краси.

           ...   ...    ...

Ось і літо вже за середину перебігло

І липневе сонце не пече

Хмарці посміхається привітно

А вона сідає на плече,

Так повільно сонце затуляє,

Хоче припуститися дощем.

Сонце на хмаринці спочиває,

Буде серпень …Тож погріє ще.

Дасть ще і птахам попідростати,

Порадіти літу і теплу,

Піснею у небі привітати

Вересневу павутинку золоту.